Курсова робота: Авторське право. Авторські договори

15.05.2011 | Автор: s-ekspert

Курсова робота з цивільного права
Виконав: ст.. гр.. ЮЗ-97 Демченко Н.О.

Зміст

Вступ

1. Поняття і джерела авторського права.

2. Об'єкти авторського права.

3. Суб'єкти авторських відносин.

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі.

5. Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності.

6. Поняття і види авторських договорів.

7. Зміст авторських договорів.

Практична частина

Висновки

Список використаних першоджерел

1. Поняття і джерела авторського права.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єк¬тивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні ав¬торське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступ¬никам у зв'язку із створенням і використанням твору літерату¬ри, науки, мистецтва.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» Верховна Рада України Постановою від 4 люто¬го 1994 р. внесла до ЦК України такі зміни:
1. Статтю 472 викласти в такій редакції: «Стаття 472. Законо¬давство України про авторське право і суміжні права. Законо¬давством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).
Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і викорис¬танням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюють¬ся Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України».
2. Статті 473—513 виключити.
Завдання авторського права — встановити найсприятливіші пра¬вові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність ре¬зультатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним прин¬ципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспіль¬ства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативними акта¬ми, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про ав¬торське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодав¬ство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібнос¬тями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права влас¬ності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності .
Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відом¬ствами і творчими спілками.
Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова прак¬тика розгляду справ, що виникають в разі порушення автор¬ських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які по¬відомляє суди.
Особливу групу джерел сучасного авторського права станов¬лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе¬ратурних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово допов¬нювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також вироб¬ників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'яз¬ки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Ук¬раїні укладання міжнародних договорів є конституційним пра-вом.
Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві Украї¬ни про авторське право і суміжні права, то застосовуються прави¬ла міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право).


2. Об'єкти авторського права.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мис¬тецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі . Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, пере¬клади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) твор¬чий характер; б) вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є ре¬зультатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом автор¬ського права суто технічна робота (наприклад, передрук на дру¬карській машинці чужого твору або навіть його літературна об¬робка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єк¬тивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). За¬дум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.
Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні тво¬ри і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судо¬вих рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається твор¬чою.
До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, со¬нати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також му¬зично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі на¬уки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готов¬ності і художньої цінності. Це положення має важливе значен¬ня, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору також може бути вира¬жений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'¬єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуально¬му творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору .
Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну ма¬теріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право).


3. Суб'єкти авторських відносин.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав кни¬гу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадян¬ства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізич¬на особа, причому незалежно від віку.
Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а та¬кож інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування . Так, відповідно до статей 20, 21, 25, 27 Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора. В силу статті 27 цього самого Закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором залиша¬ються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори не можуть мати права» які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, а ав¬торське право правонаступників — похідним,
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон ви¬знає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебува¬ють в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держа¬ви, але їхніми авторами є громадяни України або які мають по¬стійне місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на ав¬торів. твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протя¬гом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.
За іншими особами авторське право на твори, які вперше ви¬пущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжна¬родних договорів або угод, в яких бере участь Україна.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизня¬них авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законо¬давчими та іншими нормативними актами.
Порядок передавання українським автором права на вико¬ристання його твору на території іноземної держави також вста¬новлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агенство України з авторських і суміжних прав (ДААСП України).
У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією кон¬венцією. Відповідно до її положень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн — учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав по¬ширюється також на музичні, кінематографічні твори та на тво¬ри образотворчого мистецтва.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею ство¬рюють твір, відносини між ними називаються співавторством . Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, — не¬роздільне співавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співав¬торів написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.
1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, по¬винен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла¬дових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написано¬го співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті му¬зика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та¬нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший запи¬сує — це не співавторство.
3. Має бути угода про спільну працю над твором.
4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.
5. При нероздільному співавторстві твір може використовува¬тися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опуб¬лікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше вико¬ристання або зміну твору. В разі порушення спільного автор¬ського права кожний співавтор може доводити своє право в су¬довому порядку.
6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право).
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завдан¬ням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють тво¬ри у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на викорис¬тання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено догово¬ром. Виключне право на використання твору охоплює усі май¬нові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і робото¬давцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про ство¬рення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право).
Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за най¬мом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між авто¬ром і роботодавцем.
Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізич¬них та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотво¬ренню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому пося¬ганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права почи¬нається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.
Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручен¬ню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним над¬банням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської вина¬городи. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають збері¬гатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та¬кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати ви¬плати спеціальних відрахувань за використання на території Ук¬раїни творів, які стали надбанням суспільства.


4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі.

Автору відповідно до закону належать особисті немайнові та майнові права, що виникають у зв'язку із створенням і викорис¬танням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається вико¬нання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське пра¬во, для сповіщення про свої права може використати знак охо¬рони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені осо¬би, яка має авторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Дер¬жавній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублі¬кування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про ре¬єстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спо¬ру державна реєстрація визнається судом як юридична презумп¬ція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому по¬рядку не буде доведено інше.
Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, пра¬во на авторське ім'я, право на недоторканість твору і право на обнародування твору.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що вико¬ристовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора . Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого ми¬стецтва або фотографічний твір використовується у промисло¬вості. У цих випадках ім'я автора не згадується з чисто техніч¬них причин.
Право на авторське ім 'я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначен¬ня імені (анонімно).
У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим стат¬тею 13 Закону про авторське право автору надано право випус¬кати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкрит¬тя псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (на¬приклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканість твору визначається як право проти¬діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може за¬шкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносиги будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмо¬вами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими пояснен¬нями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавни¬чими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зро¬бити лише за згодою автора.
Крім того. Закон (п.4 ст.13) надає право автору протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканість твору є особистим немайновим правом, але відповідно до статті 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 26 згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зо¬бов'язані також дотримуватись вимог недоторканості твору, ви¬кладених у пункті 4 статті 13.
Контроль за дотриманням вимог недоторканості твору здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав.
Право автора на недоторканість полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі дого¬вору. Переклад може здійснюватись лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Право на обнародування твору. За законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось.
Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обна¬родуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути випущений у світ різними способами, але істот¬ним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драма-тичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори обра¬зотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприк¬лад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного ви¬конання, передання по радіо чи телебаченню або шляхом ви¬дання.
Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати. гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.
Майнові права автора чи іншої особи, що має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, нале¬жить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом . Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій на¬лежить авторське право або суміжні права, не може використо¬вувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального права йтиметься нижче).
Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаю¬чи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. При¬мірник — це результат будь-якого відтворення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публіч¬не виконання — це подання творів, виконань, фонограм, пере¬дач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком пе¬редачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизна-ченим колом осіб.
3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, теле¬візійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по прово¬дах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначе-ному колу осіб.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією.
5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності автор¬ського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти автори¬зовані переклади, тобто схвалені автором,
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.
8. Здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина.
9. Імпорт примірників творів.
Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволя¬ти або забороняти використовувати свій твір і іншими способа¬ми.
Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає вільним використанням. Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагоро¬ди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.
Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зобра¬ження навчального характеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне по¬відомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточ¬них економічних, політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не за¬боронено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публіч¬не повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шриф¬том для сліпих;
6) відтворення творів для судового і адміністративного провад¬ження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і •релігійних церемоній, а також похоронів;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших пе¬ріодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спові¬щення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за. умов, передбачених статтями 16-19 Закону про авторське право.
Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19 Закону.
Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст.16).
Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для на¬вчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним спосо¬бом для аудиторних занять опублікованих статей та інших неве-ликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опуб¬лікованих письмових та інших творів (ст.17 Закону про автор¬ське право).
Детально регламентоване вільне відтворення комп'ютерних програм (ст.18 Закону про авторське право).
Відтворення творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 статті 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах (ст.19 Закону про авторське право).
Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське _право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Ос¬новні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у статті 14 Закону про авторське право і викладені вище. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли не вима¬гається згода автора, але передбачена виплата авторської вина¬городи (ст.19 Закону про авторське право);
в) неправомірне використання твору.
З наведених підстав виникнення права на авторську винагоро¬ду випливає висновок, що право на одержання винагороди по¬роджується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на вина-городу породжує не завжди.
Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має ав¬торське право, є, по суті винагородою за працю, вкладену у ство¬рення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприк¬лад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослід-ної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (ст.15-18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створен¬ня і використання твору визначаються в авторському договорі.
Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються од¬ночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 18 листо¬пада 1994 р. №784 «Про мінімальні ставки авторської винагоро¬ди за використання творів літератури і мистецтва». Ця постано¬ва затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукоза¬пису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.
Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксо¬ваних у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо-апаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (зву¬ко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення .
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються догово¬рами між вказаними виробниками, імпортерами та організація¬ми, що управляють майновими правами на колективній основі.
Авторська винагорода, право на одержання якої за використан¬ня творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 р., нараховується і виплачується вітчизняним спад¬коємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.
Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднан¬ням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції по охороні авторських прав, авторська винагорода за використання в Ук¬раїні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановле¬них для українських авторів.
Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії автор¬ського права користуються невідчужуваним правом на одержан¬ня п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригі¬налу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використан¬ня права слідування, здійснюються через організації, які управ¬ляють майновими правами авторів на колективній основі.


5. Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності.

Основною правовою формою використання творів науки, літе¬ратури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали наз¬ву авторських договорів.
Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється відповідно до статті 29 Закону про авторське пра¬во на підставі авторського договору.
За авторським договором автор зобов'язаний створити відпо¬відно до договору і передати замовлений твір або передати гото¬вий твір для використання, а користувач зобов'язаний викорис¬тати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і ви¬платити автору встановлену договором винагороду.
Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначають¬ся певними особливостями. Передусім суб'єктами вказаних до¬говорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні пра¬вонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовле¬ним у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спад¬коємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора — батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам ав¬тор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.
Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавто¬ри, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для ук¬ладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Вказані особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить час¬тину авторського договору.
При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства — роздільний чи неподіль¬ний. У першому випадку в договорі може бути зазначено ав¬торство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективно¬го твору укладається один авторський договір.
У випадку використання кількох колективних творів на кож¬ний з них укладається окремий авторський договір. Наприклад, з співавторами слів пісні — один договір, а з співавторами музи¬ки — другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.
Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юри¬дичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи — державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських догово¬рах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який грома¬дянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагента¬ми авторів виступають юридичні особи.
Авторські договори з іноземними авторами укладаються за учас¬тю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.
Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єкта¬ми (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори на¬уки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом автор¬ського договору можуть бути твори, вже створені на момент ук¬ладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'я¬зується створити і передати для використання.
Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є но¬визна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і в формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.
Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше . Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних ви¬даннях та енциклопедичних словниках.
Авторські договори можуть бути двох типів:
а) авторський до¬говір на передавання твору для використання;
б) авторський ліцензійний договір.
За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за до¬говором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а та¬кож сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі.
За авторським ліцензійним договором автор або його право¬наступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'яза-на сплатити винагороду за надання цього права.
Як видно з наведеного, законодавець не проводить чіткого розмежування між цими типами договорів. Практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або для переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або на сценарій і, навпаки, сценарний чи драма¬тичний твір може бути перероблений на розповідний.

6. Поняття і види авторських договорів.

Авторський договір — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом .
Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена пев¬ними правами і обов'язками.
Існують конкретні види авторських договорів про передаван¬ня твору для використання: договір про видання або перевидан¬ня твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депону¬вання рукопису; договір про публічне виконання неопублікова-ного твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декора¬тивно-прикладного мистецтва тощо.
Видавничий договір — це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору — виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видан¬ня літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.
Останнім часом дедалі більшого поширення набувають ко¬мерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори будуть переважати.
Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому збігаються, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визначається видом літератури, її жанром, при¬значенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумов¬леному обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюже¬том, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Ви¬дання музичних творів здійснюється шляхом передавання ви¬давництву нот у вигляді клавіру, партитури.
Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній до¬говір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).
Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузь¬коспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором органі¬зація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформацій¬ному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації рефе¬рату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і сим¬позіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно вида¬вати друкарським способом.
Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор — творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого — видовищний заклад (поста¬новник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу дра¬матичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійсни¬ти в межах обумовленого договором або законом строку постанов¬ку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: однора¬зової винагороди та збору за кожний спектакль.
Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сце¬нарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений догово¬ром строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір — літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.
Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений дого¬вором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобо¬в'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особ¬ливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника — він може це зробити, а може і не робити.
Предметом договору художнього замовлення є твір образо¬творчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образо¬творчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науко¬во-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів ав¬торського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.
Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність за¬мовника, якщо інше не передбачено договором.
Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визна¬чає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мис¬тецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і ви¬різняються оригінальними художньо-естетичними властивостя¬ми. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою се¬редовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, кили¬ми, хустки, одяг, взуття; вироби з шкіри, кісток, пластмаси; іграш¬ки, значки, сувеніри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.
Особливістю вказаного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим дого¬вором автор передає або зобов'язується створити і передати нео-публікований твір декоративно-прикладного мистецтва підпри¬ємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання в про¬мисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).
Закон України “Про авторське право і суміжні права” передба¬чає ще один вид авторських договорів — договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм.
Виконавці — актори, диригенти, співаки, танцюристи, музи¬канти — мають право на ім'я, право на захист постановки і ви¬конання від перекручень, право здійснювати і дозволяти вико¬ристання постановки і виконання, право на винагороду.
Запис виконання, трансляція виконання по радіо і телебачен¬ню, трансляція запису виконання або будь-яке інше викорис¬тання можуть здійснюватися лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору.
Виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, що виконуються ними.
Особи, що зробили звуко- і відеозапис, мають право викорис¬товувати його або дозволяти відтворювати. Використання цих записів іншими особами може мати місце лише з дозволу автора запису або його правонаступників на основі договору.
Право на звуко- і відеозапис включає: право на відтворення будь-яким способом; право на публічне розповсюдження, в тому числі передачу за кордон; право на захист від імпорту і розпов¬сюдження примірників запису без дозволу правоволодільця. При цьому право комерційного прокату зберігається за автором зву¬ко- чи відеозапису і в тому випадку, коли право власності на примірник цього запису належить не його творцю.
Творці звуко- чи відеозапису, організації ефірного мовлення здійснюють свої права в межах договору з автором твору і вико¬навцем. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти іншим організаціям ретрансляцію, запис і відтворення їхніх пе-редач.
Права, передбачені розділом III Закону “Про авторське право і суміжні права”, діють протягом п'ятдесяти років від дати пер¬шого виконання або постановки, першої публікації звуко- чи відеозапису або першої трансляції в ефірі.

7. Зміст авторських договорів.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містить усі необхідні умови та реквізити, без яких договір не дійсний (сторони договору, їхні адреси і місцезнаходження тощо). Сторонами в авторських дого-ворах, з одного боку, завжди є громадянин — автор або його пра¬вонаступники, а з другого, як правило, — юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні організації. З цього загаль¬ного правила є лише два винятки — в договорі художнього замов¬лення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох боків виступають організації.
Об'єктом договору, як вже зазначалось, є результат творчої праці — твір, втілений у таку об'єктивну форму, що робить його придатним для сприймання іншими особами, відтворення і розповсюдження .
Використання твору допускається виключно на основі автор¬ського договору з автором або іншою особою, яка має авторське право . Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається зако¬ном, у разі виникнення спору позбавляє сторони посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Проте недодержання письмової форми не тягне за собою недійсності автор¬ського договору. Більше того, закон допускає можливість в ок¬ремих випадках укладати авторський договір в усній формі, на¬приклад, про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедіях.
Строки в авторських договорах мають істотне значення. Для різних авторських договорів вони неоднакові. У видавничому договорі слід розрізняти строк його дії, строки випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництва за договором замов¬лення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом вста¬новленого строку. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі строк не вказано, то застосовується норматив¬ний строк, тобто три роки, протягом яких автор не має права без письмової згоди видавництва передати цей самий твір третім особам для використання таким самим способом. Проте автор вправі без згоди видавництва, з яким уклав видавничий договір, але обов'язково повідомивши його, надрукувати свій твір в Ук¬раїні в газетах, журналах, альманахах.
Строк для випуску твору в світ коротший від строку дії видав¬ничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видав¬ничих договорах. Так, твір обсягом до 10 авторських аркушів має бути випущений в світ протягом одного року, понад 10 ав-торських аркушів — протягом двох років.
Типові видавничі договори передбачають також конкретні стро¬ки подання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов'язаний створити і передати видавництву обумовлений до¬говором твір, визначається тільки угодою сторін, він не підлягає нормуванню.
Строки для розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватися угодою сторін ні в більший, ні в менший бік.
Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вва¬жається таким, що надійшов до видавництва, якщо він поданий комплектне, належним чином оформлений і протягом 10 днів після його одержання видавництво не пред'явило авторові пре¬тензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.
Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний автор¬ський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у на¬лежному вигляді рукопис і повідомити автора або про схвалення твору, або про його відхилення на підставах, передбачених дого¬вором, або про внесення до твору необхідних поправок з точ¬ним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видав¬ництво повинно розглянути протягом 15 днів і додатково по 2 дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові протягом вка¬заного строку не буде надіслано повідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договорів відповідними типовими договорами також встановлені конкретні строки для створення і передачі твору організації, для його розгляду і оцін¬ки, але іншої тривалості.
Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін на¬ділена певними правами і обов'язками.
Обов'язки автора твору. За авторським договором (крім дого¬вору про депонування рукопису) автор передає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину — в договорі художнього замовлення) оформ¬лений відповідно до Типового договору твір.
Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено Типовим договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони не виходять за межі умов договору. Інколи виникає не¬обхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобов'язаний дооп¬рацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.
Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визна¬чається певний строк.
Обов'язки організації, яка використовує твір. Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для вико¬ристання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в установлені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір означає схвалити якість оформлен¬ня твору. Якщо твір оформлено належним чином, автору ви¬дається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В установлені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доробку або відхилення. Якщо доробка твору з об'єктивних причин неможлива або після до¬робки було визнано його непридатність до використання, ав¬торський договір підлягає розірванню.
Основним обов'язком організації, яка прийняла твір для використання, є випуск його у світ в установлені строки. Відповідно до Закону про авторське право твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим способом по¬відомлений невизначеному колу осіб.
Якщо ж організація протягом визначеного договором строку не здійснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що використати твір не змогла з обставин, які не залежать від автора.
Висновки

Метою цієї курсової роботи є розкриття поняття і джерел авторського права, висвітлення об’єктів авторського права та суб’єктів авторських відносин.
Дізналась про особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності, визначили поняття і види авторських договорів та їх зміст.
Отже, авторське право - сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.
Недосконалість законодавства, яке регулює відносини в сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.
Очевидно те, що значення і роль об’єктів авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там де належним чином сприяють інтелектульній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки.
Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не лекше ніж їх створити.
Наша країна має досить потужний інтелектуальний потенціал, на її рахунку багато досягнень світового рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально спрямовані на користь нашого народу.


Список використаних першоджерел

1. Конституція України.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 люто¬го 1994 р. ст. - 41.
3. Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки авторської винагоро¬ди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листо¬пада 1994 р.
4. Цивільний кодекс Української РСР
5. Цивільний процесуальний кодекс України
6. Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.
7. Захсит цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. - Х.: Основа, 1995. - 256 с.
8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.
9. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., - К.: ЮРІНКОМ - 1995.


Коментариев:(0) Просмотров: (2158)

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Топ новостей

Наша реклама


разборка сааб 900

Опрос

Довольны ли вы властью и законами в Украине^

да, доволен
без разницы
мне все равно, жаль что жизнь усложняют
было лучше
было хуже
нет не доволен

 
Результаты опроса